Заказ экскурсий по Львову:

Я в


Авто-екскурсии Львовом
Старый герб Львова Новый герб Львова
Українська мова ''Interes’но у Львові'' Русский язык ''Interes’но во Львове'' English
Interes'но во Львове - ваш персональный гид по Львову. Экскурсии по Львову

Юзеф Вітлін, Фрагмети з книги "Мій Львів" (вибране)

Цікаво про Львів

 Опустімося з небес у паділ земний, раз уже нас тягне до кнайпи. А їх от у Львові було багацько, і кожна випромінювала якусь іншу авру, притягаючи і відвідувачів різнорідних.. Загалом переважали каварні віденського типу, де на одну філіжанку кави припадало зо три склянки води, - заклади з більш чи манш знадливими касирками за контуаром, які виділяли кельнерам контрамарки, ложечки і цукор. Кельнери ж, інакше обери чи рахункові, найчастіше рекрутувалися з німецьких колоністів і мали на прізвище Бегтльоф чи - зглядно - Бізанц. У будь-який час доби можна було ввійти до першої-ліпшої більшої каварні і  й закликати "пане Бізанц", і бути певним, що тут же підійде присадкуватий добродій у смокінгу і ввічливо відрповість "До ваших послуг, пане раднику (графе, дідичу, професоре, докторе)". "Пане Бізанц! Рахунок!", "Пане обер! Меланж!", "Пане Бегтльоф! Капуцина!" - ось вони відгомони тих минулих часів.

 

Були у Львові й такі каварні, куди вчащали самі лишень чоловіки. Поява ж білоголової в такій каварні, скажімо "Европейській", там де сходяться Ягелонська і Третього Травня, була бентежною рідкістю, хоч і в ті часи вже деякі дами бралися до справ. Зате інші, вишуканіші каварні аж роїлися від жіноцтва найрізноманітнішого відтінку, віку і вбрання. Odor femeniae додавав цим закладам звабливого великосвітського аспекту, спонукаючи рівною мірою і до мрійливости, і до тверезих медитацій над посагом. Згадаймо тут насамперед артистичну каварню "Мистецтво" на поверсі в пасажі  Андреолі, де настроєво погашували світла, коли довговолосий скрипаль Васерман виконував Träumerei Шумана. Славнозвісну літературну каварню Шнайдера пригадую неначе крізь імлу. До того, як завалили будинок, де вона містилася, я тільки раз заходив туди, і то не як відвідувач, а в особистій справі, до рахункового, батька нашого однокласника Казя Пурського...

 

Неабияке враження справили на мене знайомі кельнери з "Роми", коли вже яко відвідувачі сиділи за столиками, напр. кавярні "Ренесанс" і насолоджувалися обслугою тамтешніх колег. Тоді вони були зодягнені у виключно ясні маринаркиі  строкаті краватки. То був їхній святковий однострій. А чорні робочі смокінги і фраки відпочивали дома, вивітрюючись від щоденних запахів...

 

...Чую ... клацання кісток доміно в каварнях, зітертих з лиця землі.. Привиди відвічувачів підкликають духів хлопчаків-послугачів і замовляють принести газети, в яких не надруковано нічого крім безкінечних списків винищених громадян міста Львова. Вони загинули, граючи в карти, загинули, граючи на більярді.  На обтягнутим зеленим сукном столах людські черепи, ніби більярдні кулі. Тіні касирок дзеленчать ложечками об металеві тацки, на якій тіні бізанців розносять солодкий напій забуття.

 

Примарюються мені і заклади послідушіщуго гатунку: шинки з гаалсливими оркестріонами, пивниці, де зустрічались візники і зарізяки, і де зі страху перед гістьми-крадіями металеві-кубки утримувалися на ланцюгах, ніби пси. Раз - і на привязь ! Кольовровими вивісками, зображеннями добродіями, що смачо пакє тлусту гуску, ваблять ці шинки, притягаючи голодних і спраглих. Вони запрошують на сирмську сливовицю, гарячий крупник і знамениті львівські розоліси. Намальовані на блясі попияки, бородаті королі Гамбринуси з коронами набакир, сидять верхи на бочках, розчепіривши ноги і лускають зо сміху. Пінаве пиво тече з велетенських кухлів по їхнім рукам і ллється крізь історію забитих народів - як жертва для богів винищення. В іншому місці вусатий Заглоба, з черевом, як бочка мочить спорзну пику в окоцімському пиві, і чую я апокаліптичну гикавку, і чую, як тягне з нутрощів духом сивухи, сирів-кварглів і огірків, що стоять у велетенських слоїках на вікнах, поряд сулії з вишняком, квашачись на кропі, аж поки не скиснуть, як і ми зіскніємо на цій печальній чужині... Аж раптом знову вдихаю шляхетний аромат далматинських вин у крамничці "Дідолич і Прпіч"на вул. Чарнецького. Дідолилося та і прпилося золотаву-перлисту златарицю, марячи при цім сонячним Дубровником.

 

По цілому світі переслідують мене також запахи львівських цукерень, фруктових і колоніяльних крамниць, магазинчиків із чаєм та кавою Едмунда Рідля та Юліюса Майнля. "Переслідують" - то невлале слово, бо переслідування прикре, а  а ці запахи розкішні, хоч і спонукають до сліз. Скільки би "зі світу" не я не повертався до Львова - завжди заставав його запахи на місці. Отож, либонь, вони й досі там, бо найважче забити та вигнати запахи. Дійсно не знаю, чи  то вже старість, чи я вже втратив нюх на запах квітів і дерев мого вигнання - чи тут і справді нічого не пахне? Адже львівські парки примандрували за мною зі всіма деревам, квітниками і грядками. А львівські аптеки, шинки, фруктові крамниці перпливли океан і по стількох роках тривають в мені далі, такі ж живі та блаженні. Вже сам спогад про них пахне. А може то зовсім не запах Львова з його чарівною флорою, а іно моєї молодости?

 

 



Назад в раздел
2009-2016 Права захищено - INTERES’но у ЛЬВОВІ.