Про підземний хід, що вів
на Підзамче, розповідали чимало легенд. Колись він мав три гілки, але де вони
докладно починались, ніхто не знає. У 1900 році знайшли одну гілку, що мала півтора
метра ширини і довжини, а бігла від Княжої Гори впоперек Татарської та Жовківської
до вулиці Балконової (тепер Гайдамацька).
Пасла дівчина корову. Аж
ось корова зайшла в терня і, мов крізь землю запалась. Дівчина побігла до кущів
і побачила широку нору, з якої пробивалося блідаве світло. Не мала іншої ради й
почала спускатися.
Світло вивело її на
чудову зелену луку. А на луці паслася велика череда корів таких самих, як і її
Красуля. Пастух виглядав якось дивно: мав на собі розшитий золотими нитками
кунтуш, високі сап'янові чоботи і меча за спиною.
– Що тут шукаєш, дівчино?
– спитав пастух.
– Корову шукаю, пане
вояку.
– Як шукаєш, то знайдеш,
– відказав і рукою махнув на череду.
Але як тут було щось відшукати,
коли всі корови були красі, у всіх на чолі біла пляма та й писки однакові.
Походила вона серед корів і врешті згадала, що у її Красулі один ріг був
надщерблений. Завдяки цьому пізнала її.
– Твоє щастя, –
сказав пастух, – інакше б тобі навіки тут лишатися довелось.
Вдарив мечем у землю, все
довкола стемніло й тільки маленьке світелко показувало дівчині дорогу назад.
Один клепарівський дідич
прочув, що під землею зберігаються королівські скарби і заповзявся їх добути. Зігнав
свою челядь, щоб копали землю у тім місці, де казали, має бути підземний прохід.
Кілька днів тяжко
працювали слуги і врешті докопалися до золотої брами. Коли це примчав на
змиленому коні дідичів управник і кричить що маєток під землю западається.
Дідич спинив роботу і
вернувся додому. А там і справді побачив, що його великий будинок уже по самі вікна
вгруз у землю
– Що ж воно таке? –
дивувався вій.
– Це все тому, що ти
відкопуєш старий замок, – сказав йому батько. – А наскільки прокопаєш углиб,
настільки і дім наш загрузне. Ліпше кинь ту дурну роботу.
Дідич звелів яму
засипати. І – диво!. 3 кожною лопатою землі його маєток поволі випірнав, наче з
моря.
Більше ніхто не важився
докопуватися до підземного міста.
Між Клепаровом і Голоском
стояли Белзькі гори. Один пастух ночував там з кіньми в полі.
Якось серед ночі з'явився
перед ним чоловік у чорному плащі і почав махати рукою, аби йшов за ним.
Пастух рушив за чоловіком
і побачив, як гора розступилась і зблисло світло. Вони увійшли всередину й
опинилися в людному місті з гарними кам'яними будівлями.
Пастух зачудовано дивився
на вбрання міщан – це було якесь дивне вбрання, багато оздоблене золотом і
коштовним камінням. Вони йшли вздовж яток. що аж тріщали від різноманітного
краму.
– Купи три речі, –
сказав чоловік.
Пастух став питати ціни –
а все таке дешеве, що аж руки трусяться купити. І купив би не три, а тридцять
три, якби гроші мав. Було ж у пастуха лише кілька грошиків. Купив собі чоботи,
купив бриля, хотів ще пояс купити, але гроші скінчилися.
– Пошукай, пошукай!
– гукали йому купці, навперебій опускаючи ціну. Пастух випотрошив усі кишені,
навіть у постоли зазирнув – нема більше.
І враз голосний плач
залунав, ціле місто гірко заплакало, а чорний чоловік, усміхнувшись, повів
пастуха назад. Щойно вивів його з гори, як вхід до неї зачинився, і вже ніщо не
нагадувало про існування таємничого міста.
Пастух пізніше розпитав
людей і дізнався, що там під горою вже багато літ перебуває зачароване місто. І
лише раз на сто літ з'являється воно з‑під землі. Якщо в таку ніч знайдеться
людина, котра купить будь‑які три речі, то місто звільниться від чар.
