Площа Міцкевича

Площі та Проспекти Львова

За часів середньовіччя Полтва перед сучасною площею Міцкевича розділялась на два рукави і на невеличкому острові, який вони утворювали, з давніх часів була поставлена каплиця Божої Матері. Острівець той називався Марійний.

Згідно з дослідженням Я. Вітвіцького, на території сучасної площі Міцкевича у період Речі Посполитої знаходився ряд фортифікаційних споруд: башти різників, бондарів та кушнірів, бастіони Фарський та Зміїний (він же Водяний), відтинок Високої стіни та земляного валу.

Ці укріплення були знесені в кінці XVIII сторіччя австрійською владою, а з початку XIX сторіччя площу почали забудовувати. Цю територію осушили, через річку Полтву, що протікала тут, перекинули два мости у 1840 році. Таким чином сформувалась площа ерцгерцога Фердінада, яка була названа так на честь Фердинанда д'Есте , австрійського намісника коронного краю Галичини та Лодомерії у 1832—1846 роках. Назву Фердинанд-пляц (площа Фердинанда) територія отримала з 29 червня 1843 року.

У 1848 році, під час революції в Австрійській імперії («Весна Народів»), тут проходили демонстрації львівських студентів. А вже у 1851році саме тут проходила зустріч городянами австрійського імператора Франца Йосифа I, на честь якого була встановлена арка. У 1856 була здійснена спроба проводити на площі ярмарки.

У 1861 році на площі на кошти графині Северини Бадені встановлено мармурову статую Діви Марії, і площа з 1871 стала називатися Марійською або Мар'яцькою. Згодом, через будівництво у 1904 р. пам'ятника А. Міцкевичу, статую було перенесено на нове місце — туди, де вона стоїть зараз. У звязку з цією подією у львівській пам'яті виникла гірка фраза: «Посунься, Матір Божа, бо Міцкевич іде!». Статуя Діви Марії простояла тут до 1950 року, коли з фонтану зняли статую, копію якої повернули на місце у 1997 році — див. нижче.

У 1904 році в центрі площі був встановлений пам'ятник Адаму Міцкевичу роботи А. Попеля. Завдяки пам'ятнику Міцкевичу площа і отримала свою сучасну назву.

Будинки площі Міцкевича

Архітектурний комплекс площі складають 11 будинків, кожен з котрих має свою історію.

• На місці будинку 1/2 ще з 1812 року існував готель «Hotel de Russie» (з середини XIX сторіччя — «George»), в якому зупинялися Оноре де Бальзак, Етель Ліліан Войнич, Ференц Ліст, Моріс Равель, персидський шах Музаффар ад-Дин. Тут також розміщувалась штаб-квартира Юзефа Бема. В 1899 цю будівлю було зруйновано, і в 1900 було побудовано нову будівлю готелю «Жорж» (англ. Hotel George) (автори проекту — архітектори Одеського оперного театру Г. Гельмер і Ф. Фельнер.)
• Будівля № 4 — колишній готель «Європейський» (фр. «Hotel d'Europe»), була перебудована у 1930-і роки (у 50-х — 80-х роках XX століття — готель «Україна»). В цьому готелі зупинялися у 1891 році українські поетеси Олена Пчілка та її дочка Леся Українка, у 1902 році — польська письменниця Марія Конопницька. У 2006 році на місці готелю, згідно старих фото та гравюр, було зведено споруду філії державного «Укрексімбанку».
• Також цікава будівля — колишній пасаж «Марійська галерея» (під час гітлерівської окупації — нім. «Lemberger Kaufhof», з 1964 — магазин «Дитячий світ» (перший подібного типу магазин в СРСР), з 1995 магазин «Роксоляна», згодом перейменований у «Пасаж»). Поблизу цього ж місця за дворами будинків, фасади котрих виходять на площу, до Другої світової війни знаходився відомий «Пасаж Міколяша» (тягнувся від нинішньої вул. Коперніка до вул. М. Вороного), у якому були представлені магазини всесвітньо відомих компаній, кінотеатри, кав'ярні, ресторації.
• Перший львівський «хмарочос» - будинок № 8, власником якого був найбагатший львівський бізнесмен Йона Шпрехер. Його прибуткові будинки завжди виділялися серед львівських споруд своєю неординарністю. Улюбленим, так би мовити «придворним» архітектором Й. Шпрехера був Фейвл (Фердінанд) Каслер.

Власне Каслеру було доручено у 1911 спроектувати і збудувати на площі Міцкевича № 8 будинок, який вражав тоді своєю монументальністю і викликав чимало суперечок. Після розібрання навесні 1912 року старого будинку князя К. Понінського з славнозвісною кав'ярнею «Монополь», влітку цього ж року почались будівельні роботи, які Ф. Каслер вів разом з архітектором Юліаном Цибульським. У лютому 1913 року міська рада затвердила плани фасаду. На чотири роки війни будівництво було заморожено, і лише в серпні 1918 року Шпрехер поновив клопотання про дозвіл. У голосуванні міської ради, що проходило досить бурхливо, перемогла позитивна пропозиція львівського архітектора Вінцентa Равського. Шпрехеру дозволили завершити будівництво за умови часткової зміни даху будівлі, висота фасаду була обмежена 24 метрами. У 1921 році будинок був нарешті закінчений. Він налічував шість поверхів і завершувався великим мансардним дахом з башточками. У стилістиці споруди переважають академічні варіації: півколони та пілястри різних габаритів, декоративні проміжні карнизи і сандрики. Водночас типовими для модерністських творів Каслера є параболічні обриси долішніх та верхніх вікон і асиметричний вигин верхнього карнізу. Відгомін сецесії відчутний у рельєфах на пілонах порталу — примхливих драконах і ящірках, виконаних вірогідно скульптором Зигмунтом Курчинським у 1913—1914 рр.
Внутрішнє розпланування будинку досить складне і заплутане через його підковоподібну в плані форму. Будівля має два входи з площі Міцкевича. Це перший львівський будинок, обладнаний двома швидкісними електричними ліфтами. На початку 1922 в будинок здавався в оренду різним установам. Переважну більшість приміщень зайняли контори французького нафтового концерну (пол. «Malopolska») , а на нижньому поверсі знаходились крамниці і аптека Стенцеля, цікавий інтер'єр якої (у стилі бідермаєр) зберігся до нині. У 1930-х роках і до початку війни у будинку розташувалась французька акціонерна нафтова компанія «Піонер» — лідер тогочасної галицької нафтової індустрії. Сьогодні будинок належить підприємству «Західукргеологія». На першому поверсі розміщуються гомеопатична аптека і книжкові магазини. Другий поверх з 2005 року орендує львівська філія ВАТ «Мегабанк».

У 1980-х, під час зародження польського руху «Солідарність», на площі Міцкевича біля пам'ятнику поету пройшла антирадянська демонстрація поляків-студентів львівських вузів.

 Українська доба

Площа Міцкевича. Справа - будівля "Укрсоцбанку". На фоні Латинської катедри – огорожа навколо згорілого будинку.

У 1991 році пожежа знищила будинок № 10, стався обвал будинку № 9. В 1996 році «Укрсоцбанк», власником якого є зять Л. Кучми Віктор Пінчук придбав у Львівської міської ради ділянку будинку № 10 за 25 000 доларів США та спорудив будівлю львівської філії Укрсоцбанку (львів'яни охрестили її як «унітаз»), що різко погіршило зовнішній вигляд площі Міцкевича.

У 1997 році була проведена реконструкція скульптури Божої Матері і вона встановлена в середині фонтану, збудованого у 1904 році. Мармуровий оригінал скульптури роботи І. Гауптмана (1859) зберігається у церкві Святого Андрія, колишньому костьолі монастиря бернардинців. Колодязь з фонтаном знаходився на початку бульвару. Круглий у плані басейн складено з карпатського пісковику, фонтан прикрашено масками дельфінів.

У березні 2007 року через масові звернення громадських організацій та мешканців Львова із проханням відновити історичну назву площі Львівська міська рада ухвалила відповідне рішення. Проте, щоб не створювати проблем зі зміною адрес, нова площа існує без конкретних адрес і будинків. Її обмежили трамвайною колією на вулиці Дорошенка, площею Міцкевича та проїжджими частинами з обох сторін проспекту Свободи.